Чому лікар в Європі вчиться 10 років, а в нас після університету може йти на нейрохірурга

Ректор Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, професор, академік Юрій Вороненко — про резидентуру і навчанні медиків через інтернет

В цьому році МОЗ анонсував проведення у всіх вищих навчальних закладах, які готують медиків, міжнародного моніторингового оцінювання якості освіти. У відомстві кажуть, що цей моніторинг дозволить порівняти рівень вітчизняної медичної освіти з підготовкою лікарів в інших країнах світу.
Про те, як готують лікарів на заході і в Україні, ми поговорили з ректором Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л.Шупіка, професором, академіком Юрієм Вороненко. Саме в вузах, які займаються післядипломною освітою, випускники медичних вузів отримують спеціальність, а вже відбулися лікарі продовжують освіту і підтверджують свою кваліфікацію.
Вороненко керує академією з 2002-го, коли одним з перших ректорів в Україні був обраний на альтернативній основі серед чотирьох претендентів, серед яких були колишній міністр і чинний проректор вузу. У 2009 і 2016 роках переобирався колективом з величезною підтримкою понад 90 відсотків голосів. Сьогодні академія, якій в жовтні виповниться 100 років, — провідний вищий навчальний заклад не тільки в системі медичної освіти, але і української освіти в цілому. За індексом Хірша (кількість наукових публікацій та їх цитувань) колектив академії посідає перше місце серед медвузів, і п’яте — серед всіх навчальних і освітніх установ України. Тут працює близько півтори тисячі осіб, з яких 248 докторів наук. У вузі діє 81 кафедра, деякі з яких є унікальними не тільки для країни, а й для світу, створені інститути стоматології, репродуктології та сімейної медицини, за участю академії видається 45 періодичних видань для лікарів — в три рази більше, ніж 15 років тому. Причому медиків вчать не тільки в аудиторіях по кніжкам- з 2003-го кількість клінічних баз збільшилася з 81 до більш ніж 200, включаючи приватні клініки. В цьому році в академії відкрили центр імітаційних методів навчання — інтерни відпрацьовують цілий ряд навичок на манекенах, які реагують на їх дії.
У академії безліч іноземних партнерів — в підготовці фахівців тут активно використовують західний досвід. Причому як в освітній, так і в управлінській сфері. Вуз став першим в країні, сертифікованим німецькою компанією DQS-UL Group за новою версією міжнародного стандарту ISO 9001 діє до: 2015 «Система менеджменту якості». Академія — колективний член Великої хартії університетів, Міжнародної кадрової академії, Європейської академії природничих наук, Європейської асоціації медосвіти. Крім того, вуз активно співпрацює з європейськими та американськими навчальними закладами, а також реалізує проектів ЄС з управління та фінансування охорони здоров’я. Так що, наприклад, на тлі споконвічної нестачі бюджетних коштів академія примудряється щорічно заробляти до 3 млн євро.
Як результат: якщо 15 років тому академія щорічно випускала зі своїх стін близько 18 тисяч осіб, то в минулому році вуз підготував 28 тисяч фахівців. Як зазначає Вороненко, це не рахуючи людей, які відвідують майстер-класи, які академія регулярно проводить в регіонах. Втім, тут активно застосовують сучасні технології дистанційного навчання — ректор впевнений, що за ними майбутнє.

— Юрію Васильовичу, як сьогодні стати лікарем? Вступив в медвузів, отримав диплом — і працюй?
— У нашій системі студент шість років навчається в медвузі, після чого отримує диплом. Але працювати з цим дипломом він не може — у нього немає спеціальності. Свою професію лікар отримує в ході післядипломної освіти. Це може бути інтернатура, клінічна ординатура або резидентура, як в західних країнах. Крім того, до післядипломної освіти відносяться стажування лікарів, коли вони в силу різних причин довго не працюють в професії, а також спеціалізація, коли лікар хоче отримати іншу лікарську спеціальність — по суті, це друга вища освіта, але в системі медосвіти використовується саме поняття спеціалізації .
Що стосується інтернатури, то вона триває в середньому два-три роки і складається з двох частин — очної і роботи на базі стажування. Причому за підготовку інтерна відповідає вуз, хоча дві третини часу лікар знаходиться на базі стажування в який-небудь лікарні і нібито вчиться. Як саме вчиться — невідомо. Адже найчастіше доктора, під чиїм керівництвом знаходяться інтерни, не дуже хочуть витрачати на молодих медиків час або ділитися своїми пацієнтами. Їм гроші треба заробляти, а тут інтерни під ногами плутаються. Так що ця ланка — база стажування, треба обов’язково змінювати: або створюючи університетські клініки, або набагато ретельніше виконуючи відбір клінічних баз з обов’язковим перманентним навчанням тамтешніх керівників інтернів.

 

— А як навчають медиків на Заході?
— Сама громіздка, але одна з найякісніших систем підготовки лікаря у Франції. Там лікар спершу п’ять років навчається у вузі, а післядипломна освіта починається з майже трирічного поглиблення знань по загальній практиці. І лише після цього можна отримати вузьку спеціалізацію. Тобто по суті на навчання потрібно близько 10 років. У багатьох країнах світу після закінчення вузу медики протягом року-двох проходять інтернатуру за базовими спеціальностями. Наприклад, вивчають хірургію або педіатрію, а вже після закінчення цього курсу можуть вибрати, наприклад, вузьку спеціальність — нейрохірург, неонатолог. Таких загальних напрямків близько п’ятнадцяти. І приблизно 80% інтернів, які після вузу вивчають базові спеціальності, на цьому навчання закінчують. Вони стають просто хірургами, сімейними лікарями, лікарями швидкої допомоги. Лише відсотків п’ятнадцять вибирають вузьку спеціальність, оскільки таке навчання вимагає часу і зусиль, та й попит на вузькоспеціалізованих фахівців нижче.
Якщо ж інтерн все ж хоче стати, наприклад, нейрохірургом, він надходить в резидентуру. Це означає, що його прикріплюють до конкретного доценту або професору, разом з яким він протягом декількох років вивчає обрану спеціальність на практиці. Так що резидент отримує якісну індивідуальну підготовку.
У нас же сьогодні інтернатуру проходять за 34 спеціальностями — випускник вищих медичних навчальних закладів може йти відразу на нейрохірургію. Правда, які з них потім нейрохірурги — питання відкрите, якщо вони ще загальної хірургією толком не опанували.

— В Україні не збираються вводити резидентуру? МОЗ ж весь час ратує за те, щоб наша система охорони здоров’я ні в чому не поступалася західній.
— Поняття резидентури з’явилася за нашою ініціативою в законі про вищу освіту, який Верховна Рада прийняла в 2014-му. На дворі вже 2018 й, а зрушень поки немає. Ми як головний вуз подавали пропозиції, але питання з мертвого місця так і не зрушився.

 

— А як же з заявами керівництва МОЗ, що ми переходимо на міжнародні стандарти?
— Уляна Супрун — сучасна жінка, вона знає, як готують лікарів на заході. Думаю, проблема десь на середніх рівнях в МОЗ. Згідно із законом на процес переходу з клінічної ординатури на резидентуру передбачено п’ять років. Деякі гарячі голови виступають за те, щоб уже зараз ліквідувати ординатуру. Але поки не створено інститут резидентури робити цього не можна. У МОЗ ж, судячи з усього, інші турботи. Вони зараз більше займаються питанням безперервного розвитку медиків — що робити з лікарем, у якого вже є професія, як підтримувати його рівень знань.

 

— У цій сфері МОЗ теж затіяв реформу?
— Раніше лікар кожні п’ять років повинен був приїхати по путівці від облздороввідділу на підвищення кваліфікації. Або в одну з трьох медакадемії післядипломної освіти — до Києва, Запоріжжя або Харків, або на факультет підвищення кваліфікації, які є при більшості медуніверситетів. Там він протягом місяця слухав лекції про те, що нового відбулося за п’ять років, здавав іспит і підтверджував категорію. Іспити здавалися на комп’ютері за єдиною програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я. Ці курси в результаті перетворилися на своєрідну обов’язкові положення.
За нашою пропозицією МОЗ кілька років тому прийняв наказ, за ​​яким цю систему почали міняти. Були введені бали за різні форми навчання, як це прийнято на заході. Для кожної категорії, а їх у лікарів три, треба набрати певну кількість балів. Для цього лікар може практикуватися за кордоном, відвідувати спеціалізовані конгреси і семінари, займатися самоосвітою, публікуючи, наприклад, статті в наукових журналах. Головне, щоб після закінчення таких курсів або семінарів лікар отримав сертифікований документ — за нього нараховується певна кількість балів, які в підсумку підсумовуються.
Буквально днями Кабмін прийняв нову постанову про безперервному розвитку, де ще більше демократизоване ця система. Наприклад, тепер можна підвищувати свою кваліфікацію через участь в міжнародних освітніх базах. Наприклад, лікар може вивчити модель за обраною спеціальністю, дистанційно скласти іспити і отримати відповідний сертифікат — раніше їх не визнавали.

— Чи не боїтеся відтоку слухачів?
— Ми давно готові до конкуренції. В системі безперервного розвитку лікарів було дві форми — обов’язковий раз в п’ять років передатестаційний курс і тематичне удосконалення (ТУ), яке стосувалося дуже вузького спрямування — наприклад, тільки однієї методики операції або діагностичного дослідження. На зорі моєї ректорської діяльності співвідношення лікарів, які приїжджали на обов’язковий передатестаційний цикл кожні п’ять років і тих, хто приїжджав на ТУ, було приблизно 3: 1. А минулий рік ми закінчили з співвідношенням 1: 2 -люди до нас приїжджають за знаннями за власною ініціативою, а не заради галочки.
До того ж, зі змінами в системі безперервної підготовки починають з’являтися українські платформи для навчання лікарів. Але для таких платформ потрібен контент — до нас вже почали надходити пропозиції на розробку матеріалів для онлайн-курсів. Так що і лікарі отримають хороший контент, і академія запрацює.

 

— А як бути з підготовкою самих викладачів?
-Тут теж є важлива зміна — тепер аспіранти будуть не просто три роки працювати над дисертацією, а й вивчати андрагогіку — науку навчання дорослих. Адже після закінчення аспірантури викладачеві доведеться працювати з дорослими людьми, у яких вже є досвід і власна точка зору. А на цей момент раніше уваги не звертали.
Крім того, ми велику увагу приділяємо вивченню англійської мови — сьогодні 90% спеціалізованої літератури як в паперовому, так і в цифровому вигляді, виходить саме англійською. Ми недавно уклали договори з кількома компаніями, які будуть займатися додатковим навчанням наших аспірантів і викладачів в академії, щоб вони змогли опанувати англійську на рівні В2 і підтвердити це, здавши іспит.
До речі, що стосується лікарів, які приходять до нас отримувати спеціалізацію, то іноземними мовами вони зазвичай володіють погано, але в цьому прогрес є, особливо це помітно в останні роки.

 

 

Юрій Вороненко — доктор медичних наук, професор, академік Національної академії медичних наук України, дійсний член ряду громадських академій, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, повний кавалер ордена «За заслуги», володар золотої медалі ім. Альберта Швейцера (Польща), медалі Вільгельма Лейбніца (Німеччина).
У 1973-му закінчив Київський медичний інститут (сьогодні Національний медичний університет імені О.О.Богомольця). Пройшов шлях від аспіранта до завідувача кафедри соціальної медицини. З 1995-го по 2002-й — начальник Головного управління освіти, науки та інформаційно-аналітичного забезпечення МОЗ України. З 2002-го — ректор Київської (з 2006-го — Національної) академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика. Автор понад 500 наукових праць.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Чтобы получать лучшие новости, подписывайся @ntinua

Чому лікар в Європі вчиться 10 років, а в нас після університету може йти на нейрохірурга
×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook