ЕКСКЛЮЗИВ

Брудна гра росіян

Останні кілька років росіяни прагнуть стати експертами у гібридній війні, покладаючись в основному на інтернет та соціальні мережі

Захід дратував російського президента Володимира Путіна дуже давно. І президентом він став, насправді, вже будучи роздратованим. Путін вважав розвал СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою століття» та звинувачував НАТО у посиленні Холодної війни.

Як і більшість росіян, вину за цю катастрофу він покладав на Михайла Горбачова, останнього лідера СРСР. А також бачив, як Захід, а особливо США, вперто прагнуть зруйнувати країну, якій Путін, як офіцер КГБ, був навчений одночасно віддавати шану та прислуговувати.

Десятки мільйонів росіян, що переїхали чи були народжені в Україні, Прибалтиці, Центральній Азії та Кавказі, опинилися на роздоріжжі СРСР – стали іноземцями у новостворених державах. Там, особливо в Прибалтиці та Грузії, з ними завжди поводилися холодно. І першим завданням, яке для себе поставив Путін, було захистити країну, яку на нього лишили, та зробити все, щоб захистити вигнаних росіян.

Бізнес-модель інтернету – це ми

За його мірками, він непогано впорався з цим завданням. Щоб попередити вихід Чеченської республіки від Росії, Путін розвернув там криваву війну та посадив на чолі країни вірного собі диктатора. Російський президент перекреслив спроби Грузії повернути собі Південну Осетію та дійшов з військами аж до столиці, Тбілісі. Так Путін хотів показати, що перш ніж повернути собі Грузію, він може придушити її незалежність. Путін прийшов на український півострів Крим, населений переважно росіянами, та проголосив територію частиною РФ. Він спонсорував – і досі спонсорує – проросійських бойовиків на Сході України, де триває війна, що спустошує українські ресурси та державність.

Тим часом причини ненависті Путіна до Заходу стали головними напрямками російської пропаганди – як внутрішньої, так і зовнішньої.  Захід розширив НАТО аж до російських кордонів, хоча і обіцяв так не робити. (Тож тут Путін наполовину правий.) Захід бомбував Сербію, давнього російського союзника. (Так, він зробив це: аби не допустити ще гіршого кровопролиття у Косово.) Захід вторгнувся в Ірак, бомбував Лівію. Він підтримує українську боротьбу проти Росії. Він фінансує західні громадські організації та інститути Росії, що, як стверджують, виступають проти режиму та шукають спосіб його скинути. (Викриття: Я голова однієї з таких організацій, створеною у якості «іноземного агента»).

Список «провин» дуже довгий. А тому відплата, на думку Путіна та багатьох росіян, є виправданою. Та яких форм вона набуває?

Стає очевидно, що останні кілька років росіяни (так само, як і китайці, хоча в більш виважений та делікатний спосіб) прагнуть стати експертами у гібридній війні, покладаючись в основному на інтернет та соціальні мережі. Цього тижня у Лондоні під час візиту, організованого щомісячним журналом Prospect, одним з кращих британських видань, присвячених шпигунській справі та розвідці, слово мав професор кафедри військових досліджень Королівського коледжу Лондона сер Девід Оманд. Він говорив про сучасні та майбутні способи ведення війни, попереджаючи, що обидва дедалі тісніше переплітаються, стали більш невидимими та небезпечними у порівнянні з часами СРСР.

І головна причина – інтернет та можливості соціальних мереж. Усе це мало служити на благо, відкрити зацікавленим широкий світ, налагодити контакт між людьми та націями. У час, коли людство тільки почало усвідомлювати позитивний вплив інтернету на світ, тодішній президент США Білл Клінтон сказав, що спроба змінити цю перспективу аналогічна «прибиванню желе гвіздками до стіни». Китайці та росіяни запам’ятали це та, досягнувши успіху в прибиванні желе, спрямували інтернет проти його ж винахідників. Той хороший, пізнавальний онлайн-світ, який ми знаємо, також повен злочинців, шахраїв, збоченців, ненависників, брехунів та інших сил, серед яких і могутні держави, які використовують це для власних цілей – включаючи ведення нового типу війни.

На думку Оманда, фундаментальна проблема полягає в тому, що бізнес-модель інтернету – це ми. Ми, ті, хто зазвичай використовує інтернет без бодай якоїсь попередньої підготовки чи настороженості, безпечно передаючи силу-силенну інформації корпораціям, злочинцям та ворожим державам, які згодом використовують її на шкоду нам, нашим країнам та нашим демократичним звичкам.

Приклад. У травні 2017 року, коли Еммануель Макрон мав зійтись з лідеркою «Національного фронту» Марін Ле Пен у фінальному турі президентських виборів,  «гігантський» комп’ютер розмістив на WikiLeaks тисячі листів з переписки штабу нинішнього очільника Франції. Експерт з кіберрозвідки Віталій Кремез каже, що такі ж методи використовують APT28, угрупування, наближене до ГРУ,  російської військової розвідки. Кремез вважає, що витік інформації мав «прямо вплинути на результати виборів». (Росія рішуче відхиляє обвинувачення.)

Масштаби та можливості цих атак на вибори та роботу урядів – у Німеччині та, найбільш очевидним та резонансним чином, у США, – досі з’ясовують слідчі. Під підозру потрапили і сумнівні повідомлення у соціальних мережах, розміщені в ході проведення референдуму за вихід Великобританії з ЄС, що у 2016 році закінчилось Брекзітом. Росіян підозрюють і в цьому. Кірен Мартін, голова Національного центру з кіберзахисту Великобританії, заявив, що протягом року напередодні референдуму, російські хакери намагались втрутитись у роботу національного енергетичного сектору, телекомунікацій та медіа. Так у ході своєї промови прем’єр-міністр Тереза Мей сказала, що Росія ставить під загрозу «міжнародний порядок, від якого ми всі залежимо».

З того, що про це згадала прем’єр-міністр, можна зробити висновок про масштаби втручання. Хакерство, яке раніше розглядали як гру, зараз працює на послаблення основ ліберальної демократії. У руках ворожих організацій та держав ці методи стають інструментами поширення брехні про уряди, партії та політичні проблеми. Хакери відбирають у демократичних народів їх найбільш необхідну можливість – самостійно робити висновки на основі доказів.

Задоволення від інтернету, яке все ще присутнє, надто толерують. Нам повинні надати захист в умовах такої брудної гри – та разом з тим, ми повинні захищати себе самостійно. Шляхом освіти, раціонального скептицизму, а також усвідомлення різниці між фейками і фактами, пропагандою та чесністю.

Натисніть, щоб прокоментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Події

вгору
Do NOT follow this link or you will be banned from the site!