Мрію палестинців про державу зі столицею в Єрусалимі офіційно поховано

На Близькому Сході сформувалася нова реальність. США визнали ізраїльську анексію Східного Єрусалима, відкривши в цьому місті посольство

Стару мрію палестинців про власну державу зі столицею в Єрусалимі цілком офіційно поховано.

У новітньому виданні найдавнішого протистояння на землі Ізраїль здобув впевнену перемогу. Його військова, технологічна, фінансова та дипломатична перевага над сусідами виявилася настільки очевидною, що зараз навіть думка про створення повноцінної та незалежної палестинської держави видається абсурдом.

Вся територія між річкою Йордан і Середземним морем опинилася під повним і неподільним контролем єврейської держави. Жодна країна світу чи навіть блок країн не в змозі кинути виклик її пануванню. Перемога здається досконалою і незаперечною. Але великих урочистостей стосовно цього поки що немає — з цілої низки причин.

Нинішній тріумф Ізраїлю стає останньою точкою руху історичного маятника

З огляду на історичний контекст, дуже складно говорити про те, що сторони здатні примиритися. Одна з них може будь-то час домінувати над іншою,але остаточної перемоги поки що ніхто не досягав.Мабуть, цього конфлікту судилося бути вічним.

Судячи з поточної динаміки, концепція «двох держав для двох народів» на Святій землі наказала довго жити. Держава буде одна — Ізраїль. З одного боку, це буде цілком європейська, мирна, зелена, успішна і щаслива країна. Але, з іншого — всередині неї залишаться арабські анклави — ізольовані один від одного жебраки, голодні, безправні і перенаселені ґетто.

Палестино-ізраїльський конфлікт за територію між рікою та морем з різною інтенсивністю триває ще з біблійних часів. Значну частину Тори присвячено саме опису численних воєн стародавніх юдеїв проти філистимлян, нащадками яких себе вважають сучасні палестинці.

Ці пекельні анклави майбутнього, які з’являться на місці нинішніх арабських міст, є головною надією палестинців на реванш. У цій справі вони розраховують на себе, на зовнішній світ і навіть на внутрішні проблеми Ізраїлю.

Арабське населення Святої землі росте швидше за єврейське. Вестернізовані євреї народжують менше (крім ультраортодоксів, у яких свої, вельми специфічні відносини з державою Ізраїль).

У якийсь момент перед цією країною постане питання: чи давати цивільні права арабам Західного берега? Якщо їх дати, Ізраїль залишиться демократичною країною, але втратить свій єврейський статус — арабів просто буде більше.

Якщо права не давати, то Ізраїль збереже свою єврейську сутність, але перестане бути демократією, оскільки складно бути такою, якщо більше половини населення не мають громадянських прав. У цьому випадку Ізраїль надто вже буде схожий на ПАР часів апартеїду — з усіма наслідками, що випливають: звинуваченнями в расизмі і навіть санкціями. У цьому палестинці дуже сподіваються на зовнішній світ, насамперед — на Європу.

Ну й останнє: палестинці сподіваються на протиріччя у самому Ізраїлі, де ультрасучасне суспільство майбутнього поки що сусідить із чорно-білим світом релігійних скреп, найсуворіших заборон і численних ритуалів. До того ж другий світ стає дедалі потужнішим і численнішим — зокрема через суто демографічні причини. Домінувати він, мабуть, стане через кілька десятиліть.

Палестинці зараз опинилися у глибокій історичній ямі. Вони програли своєму одвічному супротивникові на всіх фронтах. Тероризм, який араби обрали як засіб протидії Ізраїлю, дав украй негативні результати. Замість співчуття і допомоги від усього світу вони отримали осуд і мовчазну підтримку свого супротивника.

Зараз тактика змінилася: палестинці влаштовують масові і вельми криваві піар-акції «самопожертви» на кшталт нещодавнього штурму ізраїльського кордону. Однак практичної користі від них немає жодної. Так, ізраїльтян трохи пожурили в Європі. Вони могли втратити двох-трьох прихильників у США. Але посольство в Єрусалимі відкрито, а жоден з учасників протесту навіть не дістався кордону з Ізраїлем. Від 50 до 100 осіб (за різними даними) загинуло абсолютно даремно.

У Радбезі ООН американці надійно прикрили Ізраїль навіть від формального засудження з боку міжнародного співтовариства. Позиція Єрусалима для палестинців абсолютно невразлива. Ультраправий прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу та його уряд прекрасно це розуміють.

Зараз вони святкують свою перемогу, вважаючи, що досягли історичного результату в протистоянні з арабами. Але водночас ніби забувають, що конфлікт цей — нескінченний. І їхній нинішній тріумф вже стає останньою точкою руху історичного маятника. За кілька десятиліть він майже неминуче полетить, прискорюючись, у зворотному напрямку.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Чтобы получать лучшие новости, подписывайся @ntinua

Мрію палестинців про державу зі столицею в Єрусалимі офіційно поховано
×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook