ЕКСКЛЮЗИВ

Нова Росія. Чим відрізняється “неоєвразійство” Дугіна?

Дугін часто просто копіює і схрещує ідеї різних антиліберальних міжнародних філософських течій – через що і не варто сприймати «неоєвразійство» продовженням класичного євразійства

Попередню частину матеріалу читайте тут

Два найголовніші напрями антизахідного мислення в сучасній Росії – класичне євразійство, що зародилося у 1920-1930-х роках, і пострадянське, так зване, «неоєвразійство». Це саме «неоєвразійство» з кінця 80-х років XX століття було сформовано сотнями публікацій сумнозвісного неофашистського російського публіциста Олександра Дугіна (1962 р.н.) і його сподвижників. Усупереч його назві, «неоєвразійство» не є продовженням чи доповненням, а, радше, пересмикуванням початкових євразійських поглядів. Правда, класичне євразійство і «неоєвразійство» частково побудовані на російських антизахідних ідеях ХІХ століття, що містять як ідеї слов’янофілів 1840-х – 1850-х років, так і теорії Миколи Данилевського (1822-1885) або Костянтина Леонтьєва (1831-1891). Проте, ідейні бази, географічні фокуси і кінцеві цілі євразійства і «неоєвразійства» сильно відрізняються один від одного.

Класичне євразійство було ізоляціоністською ідеологієюКласичне євразійство було ізоляціоністською ідеологією і було складною культурно-теоретичною конструкцією, розробленою деякими з найвидатніших російських емігрантів після Жовтневої революції, зокрема, Миколою Трубецьким (1890-1938), Петром Савицьким (1895-1968), Львом Карсавіним (1882-1952), Романом Якобсоном (1896-1982), Георгієм Вернадським (1887-1973), Георгієм Флорівським (1883-1979) і Петром Сувчинським (1892-1985). Деякі з них, правда, пізніше відійшли від своїх ранніх євразійських поглядів. Ґрунтуючись на різних академічних підходах і значних емпіричних дослідженнях, євразійці вважали, що вони розкрили якийсь третій континент між Європою і Азією – «Євразію», яка не є ні європейською, ні азіатською цивілізацією.

Вони старанно шукали і вважали, що знайшли різні історичні, географічні, мовні та інші об’єднувальні характеристики території царської і радянської імперій, що змусило їх заявити про існування окремої євразійської культури, відмінної від – як вони її називали – «романо-германської» цивілізації Центральної та Західної Європи. Як стверджували євразійці, євразійська цивілізація (на відміну від західної) неліберальна, недемократична і антиіндивідуалістична. Тому вона має бути відокремлена як від європейських цінностей, так і від універсально-гуманістичних ідей. З таким баченням класичне євразійство було частково схоже на виниклу паралельно у приблизно той самий період німецьку так звану «консервативну революцію» Веймарської республіки 1918-1933 рр.

Хоча «неоєвразійство» Дугіна, так само, як і класичне євразійство, є радикально антизахідним і претендує на статус геополітичної парадигми, його академічна вага набагато скромніша. Дугін часто просто копіює, перефразовує і схрещує ідеї різних антиліберальних міжнародних філософських течій – через що і не варто сприймати «неоєвразійство» продовженням класичного євразійства. Радше, дугінський світогляд є якоюсь компіляцією, створеної внаслідок вільної русифікації і змішування передусім, як не дивно, західних не- і антинаціональних теорій. Серед них – англосаксонська містична геополітика кінця XIX і початку XX століть, згадана німецька «консервативна революція», включно з її націонал-більшовицькими різновидами за межами і всередині НСДАП (наприклад, ідеї братів Штрассерів), британський сатанізм, французькі «нові праві», італійський неофашизм, міжнародний «інтегральний традиціоналізм» і конспірологічні установки деяких інших неросійських радикальних інтелектуальних і політичних рухів.

Тому для читачів, які знають історію західного інтелектуального антилібералізму, основні ідеї Дугіна здадуться знайомими. Головний конфлікт світової історії, згідно з «неоєвразійством», полягає у протистоянні між колективістськими і традиціоналістськими євразійськими сухопутними державами, т.зв. телурократіями, з одного боку, та індивідуалістичними і ліберальними атлантичними морськими силами, т.зв. талласократіями, з іншого. Прихована війна їхніх нинішніх лідерів – Росії і Америки – сьогодні вступає у фінальну битву «Endkampf» (Дугін іноді вживає це німецьке слово). Воно включає в себе революції: як внутрішню соціально-культурну в Росії та інших «телурократичних» країнах, так і глобальну геополітичну.

У мінливих поглядах Дугіна – перейменованих ним нещодавно на «четверту політичну теорію», мабуть, для того, щоб відхреститься від фашизму як, у його нумерації, «третьої теорії» – значення поняття «Євразії» не так ясно, як у класичному євразійстві. Дугінська «Євразія» може включати в себе найрізноманітніші території за межами колишніх царської та радянської імперій, як, наприклад, центральну і континентальну Західну Європу, різні азіатські країни або навіть зовсім інші частини світу, якщо вони тільки наважаться дотримуватися – у дугінському розумінні цих розпливчастих понять – «телурократичних» або «інтегрально-традиціоналістських» цінностей.

Різні неросійські західні і східні джерела «неоєвразійства», а також гнучкість його географічної спрямованості і практичних імплікацій, стали причинами того, що Дугін і його різні організації мають розвинені міжнародні зв’язки. Останніми роками вони активно брали участь не тільки у створенні контактів різних радикальних націоналістів ЄС з Росією. Мабуть, дугінські мережі на Заході відіграли певну роль і у встановленні зв’язків деяких представників путінського режиму (політиків, дипломатів, пропагандистів та ін.) Із крайніми правими силами Заходу.

Натисніть, щоб прокоментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Події

вгору
Do NOT follow this link or you will be banned from the site!