Як угорці лютували в Україні, б’ючись на чужій війні

Радянські партизани не жаліли мирне населення, розраховуючи на його підтримку

Це фото, певною мірою, унікальне. Вже хоча б тому, що обличчя людини на ньому годі було знайти у відкритих джерелах. Знімок нам надав дослідник Віктор Моренець.

Це – генерал Золтан Алдья-Пап, командувач 105-ї дивізії Угорської королівської армії. Найімовірніше, в радянському полоні. З осені 1941-го його підрозділи на два роки отаборилися в Україні. Здебільшого на Чернігівщині. Принаймні там дивізія зажила найгучнішої слави. Про далеке її відлуння почули цьогоріч на державному рівні – 1 березня згадували про бійню в Корюківці. Бо 75-ліття…

Бо у перші два дні весни 1943-го загони 105-ї дивізії за підтримки місцевих поліцаїв розстріляли 6 800 корюківчан. А на кого пошкодували набоїв, то спалили живцем. Дехто з професійних патріотів досі наголошує, мовляв, це найбільше число жертв в одному населеному пункті за часи того безумства, що заведено звати Другою світовою війною.

Ну, так. Рекорди у кількості жертв… Така наша національна вдача.

Генерал Алдья-Пап – теж унікальний. Бо на показовому Чернігівському процесі в листопаді 1947-го, він єдиний з військових злочинців видавив з себе покаяння: «Ми стали бандою гітлерівських головорізів… Так, визнаю, я дійсно, як командир 105-ї дивізії, був виконавцем волі тодішнього угорського фашистського уряду та його генштабу і брав участь у винищенні та поневоленні українського народу. Я і мої підрозділи нанесли радянському українському народові настільки великих збитків, що я не захищаю, а звинувачую себе».

За час перебування в Україні 105-я дивізія знищила тілько на Чернігівщині близько 40 тис. мирних жителів і спалила 60 населених пунктів.

Рекорди у кількості жертв… Така наша національна вдача

Угорщина у тій війні мусила воювати з СРСР на боці Третього рейху, бо ж союзники. Німці швидко просувалися до Москви і залишили у себе в тилу неозорі ліси Чернігівщини та Брянщини. Їх практично цілком контролювали партизани. А оскільки через цю місцевість проходило залізничне сполучення, підпілля незабаром почало нищити ешелони із поставками для вермахту.

Німецьке командування визнало угорські підрозділи погано підготовленими для боїв на передовій і кинуло їх у тил для охорони доріг і мостів. Союзників також зобов’язали будь-якими засобами придушити партизанські вилазки.

Перший серйозний бій 105-я бригада дала 23-24 грудня 1941-го у райцентрі Корюківка Чернігівської області. Сучасний угорський історик Крістіан Унгварі пише, що після цього командування отримало звіт: 200 партизан взяті в полон, від 700 до 1200 вбиті. Такі розбіжності в підрахунках зазвичай пояснювалися тим, що під час операцій гинуло безліч мирних жителів, яких підозрювали у зв’язках з партизанами.

Розстріли цивільного населення як покарання за партизанські акції – звичне правило німецької адміністрації на окупованих землях. Про нього знали всі. Наприклад, бельгійський уряд у вигнанні в січні 1944-го попросив британські спецслужби згорнути операцію Щурячий тиждень. Тоді вишколені агенти мали знищити майже тисячу нацистських колаборантів і провокаторів у Бельгії. Оскільки під кулі месників потрапляли і німецькі вояки, адміністрація одразу почала карти мирне населення. Британці дослухалися і операцію зупинили.

Однак не такою була Москва. А Сталіну карателі навіть грали на користь. Принаймні так виглядало. У вересні 1942-го перед зібранням партизанських командирів у Кремлі вождь проголосив: «Слід повести справу так, щоб не було жодного населеного пункту на тимчасово окупованій території, де б не існувало бойових резервів партизанського руху. [Вони] мають бути кількісно необмеженими і залучати всіх чесних громадян і громадянок, які хочуть звільнитися від німецького гніту».

Каральні операції окупантів тільки сприяли тому, що мирне населення було змушене шукати прихистку в партизанів.

Чому каральний гнів вилився саме на Корюківку? Бо 27 лютого загін підпільників Олексія Федорова відбив заручників з тамтешньої в’язниці. Під час операції загинули 78 солдатів дивізії Алдья-Папа. А вже через день 300 її бійців геть знищили містечко. З лісу на все це дивилися ті ж таки партизани. І наказу допомогти приреченим корюківчанам їм ніхто не дав. Хоча на той час Федоров звітував про п’ять тисяч бійців у своєму об’єднанні. Виглядало на те, що центр беріг їх для інших операцій.

В останні дні війни в радянському полоні опинилося близько 600 тис. угорських громадян. Із них 200 тис. мирного населення вивезено вглиб Союзу — для відновлювальних робіт.

Лише в 1947 році офіційний Будапешт почав клопотатися щодо повернення своїх полонених. Саме тоді загострилося протистояння між угорськими сталіністами на чолі з Матьяшем Ракоші та командою прем’єра Ференца Надя, який особисто займався цим питанням. А у листопаді 1947-го радянські правники нашвидкуруч провели в Чернігові процес над керівниками масових вбивств під час війни. Генерали, полковники і майори, які віддавали накази карателям, швидко знайшлися в радянських таборах.

На лаві підсудних сиділи 12 угорських офіцерів. А суд тривав тиждень! Багато свідків просто не встигли на нього приїхати.

Чому був такий поспіх? Бо деталі злодіянь рясно подавала преса, і не тільки радянська. Вибухово прозвучало і покаяння Алдья-Папа. Це досить підбадьорило сталінське лобі в Будапешті. І підмивало позиції законного уряду, який, мовляв, клопотав за нацистських негідників.

Всі чернігівські підсудні отримали по 25 років у таборах. А невдовзі на їхній батьківщині до влади надовго прийшли комуністи. Будапешт і Москва стали однією сім’єю мало не на півстоліття. На початку 1956-го всіх угорські карателі повернулися додому. Генерал Алдья-Пап, правда, зразу виїхав закордон, став буддистським проповідником і вмер від старості.

А в Радянському Союзі про гучний Чернігівський процес згодом теж забули. Видать-таки, зумисно. Бо Корюківська бійня ставили жорсткі запитання до Олексія Федорова і до його керівників у Москві. А це ж був саме той час, коли ще живі партизанські ватажки ставали бронзовими. А іноді ще й з позолотою…

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Чтобы получать лучшие новости, подписывайся @ntinua

Як угорці лютували в Україні, б’ючись на чужій війні
×
Жми «Нравится», чтобы читать нас на Facebook