ЕКСКЛЮЗИВ

Як Україні пощастило з ворогом

Нам дуже пощастило з ворогом. Нашими союзниками стають не через те, які «ми», а через те, який «він»

Як Україні перемогти у війні? Правильна відповідь: в поодинці – ніяк. Навіть в інформаційній. Російське госвещаніе готує контент на 30 з гаком мовами – для Європи, Азії, СНД та обох Америк. Загальний бюджет перевищує мільярд доларів. А тепер питання – у скількох українських сайтів є хоча б англомовна версія?

кщо комусь здається, ніби пересічний редактор чеської / румунської / словенської стрічки переводить українські сайти «гуглом» – це ілюзії. Зрештою, скільки українців читають європейські видання за допомогою перекладача в браузері? Так ось і працьовитість іноземних колег по цеху теж не варто переоцінювати. Вони беруть контент, який зрозумілий. Тому що Україна на експорт нічого не готує, – пише Павло Казарін для Крим.реаліі.

Наша проблема – в нашій самовпевненості. Ми звикли вважати себе частиною «заходу» і впевнені, що взаємні в цьому з європейцями. Але для західного світу все наші «донецьки» і «луганськи» – це далеко і не особливо зрозуміло, десь між другим світом і третім.

Для звітного ЄС ми все одно – третій світ

І не поспішайте обурюватися. Що ми знаємо про конфлікт в Південному Судані? Тому самому, де гинуть китайські миротворці, а втрати серед мирних навіть не намагаються рахувати? Місцеві хлопці з «Боко Харам» іноді вирізають села ножами – економлять патрони.

Це Африка, скажете ви. Ну так. Але ж і ми до недавнього часу теж були відомі світові лише тим, що у нас жили два чемпіона світу з боксу. Кінематограф в допомогу. Комедія «Євротур» – відмінне опис того, як середньостатистичний американець бачить центральну Європу. Ту саму, яку ми вважаємо благополучної і на яку рівняємося.

Єдине наше підмога – це географія. Тому що Донбас і Крим в поданні «заходу» – це одночасно далеко і близько. Далеко світоглядно – «десь на сході, former USSR». І близько – бо на континенті, біля кордонів, «між Москвою і Краковом».

Для звітного ЄС ми все одно – третій світ. Ми двадцять три роки не робили нічого, щоб це подання поміняти. Топталися на місці, проїдали старе, не створювали нового. І тепер пожинаємо плоди. «Алло, Лівія, вас скоро будуть бомбити, терміново їдьте в Болівію».

Це для нас наша війна – це гамлетівське питання. А для «них» – ще одна неприємна історія десь за межами ойкумени. Усередині ойкумени живуть «свої». За її межами – здебільшого «чужі». Яким співчуття за залишковим принципом. Адже ми теж не особливо цікавимося тим, що відбувається з тими, кого вважаємо «чужими», вірно?

Наш кругозір – це Україна, Росія і трішечки Польщі. Час, витрачений світом на нас, прямо пропорційно нашому інтересу до світу. Щоб наша війна перестала бути для західного обивателя абстрактної історією про абстрактні протиріччях – потрібно стає для нього «своїми». А цього хештегом в Twitter не доб’єшся.

Єдине, що нас рятує – це наш противник. Росія настільки ретельно намагається бути схожим на СРСР, що їй це часом вдається. Сирія, американські вибори, Чорногорія, справа Скрипаль – Москва виконує за Україну ту роботу, яка Києву не по плечу і не по кишені. Якби Росія локалізувала конфлікт до двостороннього – про нас би забули. Але вона сама охоче робить його глобальним.

З першого дня війни Київ транслював війну не як протистояння двох країн, а як напад Кремля на «захід». Але від нашої трактування відмахувалися – тому що «заходом» готові були вважати досить умовно. І лише зусиллями самої Москви ми тепер опинилися частиною загального контексту.

На тлі чудовиська, яке «обло, пустотливо, стозевно і лаяй», ми тепер нехай і не «свої», але куди менш «чужі». Природна перешкода. Стіна на кордоні. Прикордоння зі сходом, який трясе ядерними силами і хоче старого зі страху перед новим.

Але ця наша інтеграція в захід – вона ж від противного. Ситуативна історія, створена руками Москви, а не Києва. Перемога настане в той момент, коли ми і справді станемо «своїми». Коли вирвемося з того болота, в якому дрейфували останні чверть століття. Коли нас і «захід» буде об’єднувати простір ціннісного, а не загальний окоп.

Втім, краще так, ніж ніяк.

Натисніть, щоб прокоментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Події

вгору
Do NOT follow this link or you will be banned from the site!